Головне меню
Новини

Пошук по сайту:



Перейти на сайт Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України


Перейти до стрічки новин освітнього порталу
Батьківський радник

Список періодичних та інтернет видань з питань наступності в роботі ДНЗ та школи

 

Ø Корисно для батьків майбутніх першокласників http://dzvinochok2015.jimdo.com/майбутньому-першокласнику/

Ø Корекційна освіта Херсонщини http://corr.ks.ua

Ø Острів Знань http://ostriv.in.ua

Ø Товариство Живого Журналу, присвячене проблемам дефектології http://community.livejournal.com/defektologija

Ø Все для дитячого садка www.ivalex.vistcom.ru

Ø А.Я.Психологія тренінги, тести  http://azps.ru

Ø Дитяча психологія http://azps.ru/articles/kid

Ø Дитячий психолог: психологія для спеціалістів www.childpsy.ru

Ø Енциклопедія шкільного психолога www.psihologu.info

Ø На допомогу психологу. Діагностичні тести і методики для дошкільного і шкільного віку www.psiholognew.com

Ø "Детисайт" Психолого-педагогічне Інтернет-видання www.detisite.ru

Ø Inter-Педагогіка www.inter-pedagogika.ru

Ø Важкі діти www.otrok.ru

Ø Діти з особливостями розвитку www.specialneeds.ru

Ø Товариство казкотерапевтів http://skazkater.narod.ru

Ø Дитячий портал "Солнышко" www.solnet.ee

Ø "Виртуальная школа"  www.solnet.ee/school/index.html

Ø Детский сад.Ру www.detskiysad.ru

Ø Сторінки дитячого психолога Олени Прудіус http://eprudius.narod.ru/glavnaya.htm

Ø Психологія дитини http://psylist.net/pedagog

Ø Сайт корисних презентацій http://svitppt.com.ua

Ø Діагностика рівня сформованості загальнонавчальних вмінь і навичок школярів. М.Ступницька http://psy.1september.ru/article.php?ID=200600712

Ø Найбільш типові тести для визначення ліворукості. По книзі М.М. Безруких «Леворукий ребенок»
http://dob.1september.ru/article.php?ID=200301604

Ø Діагностика розвитку дітей від 3 до 10 років http://adalin.mospsy.ru/l_01a_00.shtml

Ø Розвиваючі ігри і вправи з сайту "Адалін" http://adalin.mospsy.ru/l_01_00.shtml

Ø Тренинг Монтесорі www.trening.montessoricity.ru

Ø "Словограй". Літературний сайт Ігоря Січовика http://slovogray.narod.ru

Ø Світ дитини www.abetka-logopedka.org

Ø Безплатна дитяча електрона бібліотека КП http://flashsait.com

Ø Рубрика "Ігротека" газети "Школьный психолог" http://psy.1september.ru/topic.php?TopicID=10&Page=1

Ø Комп'ютерна логопедична програма "Ігри для Тигри" www.logopunkt.ru/tigra.htm

Ø Комп'ютерні технології для незрячих і слабозорих www.tiflocomp.ru

Ø Світ за твоїм вікном: комп'ютерна програма для навчання старших дошкільників з різними відхиленнями в розвитку http://npstoik.ru/vio/inside.php?ind=articles&article_key=108

Ø Сайт за підтримки Міністерства Освіти, підручники, реферати, уроки  Shkola.ua

Ø Інтернет-енциклопедія сім'ї, материнства, дитинства www.uaua.info

 

Ø "Малеча" - ресурс для сучасних батьків  www.malecha.org.ua 

Підготовка дитини до шкільного життя

   Часто ми, дорослі, надто поверхнево ставимося до тверджень дитячої психології про вікові та індивідуальні особливості шестирічних дітей, не враховуючи, насамперед, прогресивних змін у вищій нервовій діяльності дошкільника. Варто зауважити, що для неї характерна особлива жвавість орієнтувальних реакцій, які є необхідною умовою утворення нових тимчасових нервових зв'язків. У цьому віці утворюються складні умовні рефлекси, де провідну роль відіграє слово (тобто друга сигнальна система). Розвивається довільне гальмування, хоча іррадіація збудження у корі головного мозку є ще досить характерною і істотно впливає на поведінку дитини. Посилюється регулювальний вплив кори великих півкуль на функціонування підкірки. Функціональні зміни в роботі центральної нервової системи шестирічного дошкільника зумовлені інтенсивним дозріванням його організму.

Психічні новоутворення дитини
старшого дошкільного віку

   У шестирічному віці помітно вдосконалюються пізнавальні процеси. Значно зростають гострота зору, чутливість розрізнення кольорів і їх відтінків, розвивається фонематичний і звуковисотний слух, рука перетворюється в орган активного дотику і практичної дії. Збільшується чутливість аналізаторів, що є результатом збагачення дітьми власного чуттєвого досвіду.
   Для шестирічних дітей характерні більша активність, довільність, цілеспрямованість сприймання. Протягом дошкільного віку неухильно збільшується тривалість розглядання зображень (від 6 до 12 хвилин), дитина поступово навчається координувати свій зір з рухами руки, вдається до спеціальних прийомів детального обстеження предмета. Значно зростає роль розумових процесів: пізнаючи предмети, старші дошкільники порівнюють їх, спираючись на наявні знання, обґрунтовують свою думку, хоча при цьому ще не завжди вміють відділити те, що бачать, від того, що знають про даний об'єкт.    Діти все частіше помічають зміни у навколишньому світі без спеціальних запитань дорослих.
   Розвивається наочно-дійове мислення дитини, виникають його нові форми.        Мислення стає образно-мовленнєвим - спирається на образи уявлень і здійснюється за допомогою слів. Воно набуває певної самостійності: поступово відокремлюючись від практичних дій, переходить у власне розумовий процес, спрямований на розв'язання пізнавальних завдань. У зв'язку з цим зростає роль мовлення, за допомогою якого діти починають мислити подумки, оперувати різними поняттями, зіставляти їх, розкривати властивості і зв'язки, розмірковувати.
   Висловлювання старших дошкільників під час розв'язання ними практичних завдань виконують функцію планування. Дітям поступово стають доступними не лише зовнішні зв'язки між предметами і явищами, а й більш приховані, глибокі, істотні.
   У шестирічної дитини інтенсивно збагачується словник: він налічує 3500-4000 слів. Крім іменників і дієслів, дитина уже вживає прикметники, прислів'я, використовує вставні слова, робить значний крок уперед в оволодінні граматичною структурою простих і складних речень. Розвивається внутрішнє мовлення, яке стає способом становлення і формою функціонування внутрішніх розумових дій. Його поява свідчить про розвиток словесно-логічного мислення, яке виділяється з практичної діяльності, стає більш абстрактним і узагальненим.    Внутрішнє мовлення дитини формується у процесі оволодіння зовнішнім (звуковим) мовленням і є результатом його інтеріоризації. А водночас - важливим засобом перетворення зовнішніх практичних дій у внутрішні ідеальні дії. Розвивається і так зване чуття мови, яке допомагає дитині успішніше користуватися мовленням, виправляти помилки не лише свої, а й товаришів.
   До шести років помітно зростають можливості пам'яті: збільшується обсяг усього того, що дошкільник може запам'ятати, зберегти і відтворити, тривалість збереження і точність відтворення. У шести-семирічних дітей часто виявляють уже не механічну, а смислову пам'ять, що дає їм змогу запам'ятовувати значно більше, ніж раніше. Вихователь повинен завжди мати на увазі: для дошкільника характерно легко запам'ятовувати те, що справляє сильне враження, а отже важливо слідкувати за тим, щоб необережним словом не злякати малого, не викликати неприязнь до чогось. Слід збагатити дітей зрозумілими, корисними знаннями, якими вони користуватимуться у своїх іграх, бесідах, малюнках, які необхідні їм для подальшого розумового і морального розвитку.
   Увага дошкільників, як відомо, ще дуже нестійка, здатність зосереджуватися - незначна. Діти часто відволікаються з будь-якого приводу. Разом з тим у шість років розвиток довільної уваги досягає такого рівня, що дошкільники можуть концентруватися на об'єктах, які відповідають потребам їхньої діяльності. Вони вчаться бути уважними. Проте це не означає, що зникає мимовільна увага. Навпаки - так само розвивається, набуває більшої стійкості та обсягу.
   Центральним новоутворенням психічного розвитку дітей дошкільного віку є уява. Інтенсивне формування всіх видів уяви, зокрема довільної і творчої, починається у шестирічному віці. Уявні образи у дошкільників яскраві, емоційно насичені, але недостатньо керовані. Основна лінія розвитку уяви - поступове підкорення свідомим намірам, перетворення її у засіб відтворення певних задумів.
   Удосконалюється вся психічна діяльність дитини. Головне досягнення її розвитку наприкінці дошкільного віку полягає у тому, що чимало дій і рухів уже контролюються свідомістю. Оволодіння вмінням довільно регулювати свою поведінку - найбільш істотний показник загального розвитку, свідчення готовності до навчання у школі. І все ж саморегуляція у шестирічних ще не досконала: нерідко діти порушують дисципліну, підкоряють свою поведінку миттєвому бажанню, їхні рухи часто досить імпульсивні. Знання цієї закономірності ставить перед вихователем складні і відповідальні завдання - формувати у дошкільників організованість, зібраність, дисциплінованість.
   У ході пізнання дошкільником навколишньої дійсності й участі у різних видах діяльності багатшає його емоційне життя. Розширення досвіду спілкування, нагромадження знань, розвиток інтересів сприяють виникненню нових почуттів. Нове, несподіване, незвичне викликає подив, допитливість; долання перешкод - задоволення і радість. Музичні заняття, слухання художніх творів, казок, спостереження за явищами природи, ігри-драматизації, зображувальна діяльність розвивають естетичні почуття. Діти вчаться бачити прекрасне у житті, насолоджуватися ним.
   Серйозні зміни відбуваються й у сфері моральних почуттів: вони стають багатшими за змістом, чіткішими за проявами. Дитина починає не лише розуміти моральний зміст деяких дій, а й ставитися до них емоційно, переживати їх. Під впливом виховання формуються почуття дружби, товариськості, взаємодопомоги; розвивається відповідальне ставлення до дорученої справи. У цьому віці вже яскравіше проявляються зачатки почуття обов'язку: дитина починає усвідомлювати необхідність та загальнообов'язковість правил поведінки в суспільстві і більшою мірою підкоряє їм свої дії та вчинки, зростає її здатність до самооцінки.
   Характерна особливість психіки дітей дошкільного віку - значна емоційна збудливість, нестриманість, недостатня емоційна стійкість, що й повинен обов'язково враховувати педагог, добираючи засоби виховного впливу. Разом з тим вітчизняні психологи зазначають послаблення у шестирічних дітей імпульсивності в емоційних реакціях. Поряд зі швидкою зміною переживань спостерігається відносна стійкість дитячих почуттів, дитина робить спроби регулювати прояви своїх емоцій, її почуття вже менш ситуативні, більш узагальнені.
   Для старшого дошкільного віку характерне виникнення нової соціальної ситуації розвитку. У дитини з'являються елементарні обов'язки, змінюються спосіб її життя, зміст і форми спілкування з іншими людьми, що породжує нові потреби, інтереси й наміри. Спільна з дорослим діяльність змінюється самостійним виконанням його вказівок. Разом з тим значно зростає інтерес до світу дорослих, їхньої діяльності, взаємин, прагнення долучитися до цього. Виникають певні взаємини з однолітками: з'являється стійке бажання погратися разом, щось розповісти товаришеві, виконати з ним трудове доручення, потурбуватися про нього, допомогти йому.
   Накопичуючи соціальний досвід, досвід спілкування, дитина наприкінці дошкільного віку користується все більш узагальненим правилами і все ширше вдається до знайомих критеріїв оцінок, щоб виявити своє ставлення до різних людей - рідних і чужих, реальних і вигаданих. На цій основі ґрунтується моральне ставлення до тих, хто її оточує.

Підготовка дитини
до шкільного життя

   Проблема підготовки дитини до шкільного життя ніколи не виходила з рангу актуальних. Сьогодні її значимість підсилюється ще й особливим розумінням ролі дошкільного дитинства у становленні особистості. Життя переконливо стверджує, що це той віковий період, який забезпечує саме загальний розвиток дитини, що є фундаментом для надбання надалі будь-яких спеціальних знань, умінь, навичок і оволодіння різними видами діяльності. Звідси і відповідна значимість повноцінної реалізації завдання дошкільного виховання - всебічне сприяння розвитку дитячої індивідуальності, забезпечення розвитку тих психічних новоутворень, які є основою саморозвитку дитячої особистості. Саме вони і забезпечують їй нормальне входження у наступний - тривалий, важливий і складний - період шкільного навчання.
   Говорячи про готовність до шкільного учіння, важливо насамперед діагностувати рівень дошкільної психологічної зрілості, а не шкільної. Цілком зрозуміло, що лише психологічно зрілий дошкільник здатний до соціальної адаптації і адекватного входження у навчальну діяльність школяра. Найпершим питанням тут є грамотне визначення змісту поняття «дошкільна зрілість» у психологічному і фізіологічному сенсі. Відомо, що дошкільну зрілість психологи визначають як цілісний психічний стан дитини-дошкільника з оптимальним рівнем розвитку якісних новоутворень, для яких дошкільний період є сенситивним. Основними серед них є такі:
• сформовані соціальні емоції, здатність до емоційної децентрації - вміння стати на позицію іншого, відчути його настрій, здатність відгукнутися на переживання співчуттям, співучастю (здатність до емпатії як афективно-пізнавальне утворення);
• розвинута уява;
• достатній рівень розвитку наочно-образного мислення;
• довільність психічних процесів та саморегуляція;
• сформована мотивація комунікативної соціальної активності;
• адекватна самооцінка.
   У реальному житті дорослі, турбуючись про підготовку дитини до школи, найменше уваги звертають на ігрові дії дитини. А між тим психолого-педагогічна наука і практика щораз стверджують, що у дитини, яка не «прожила» повноцінно всі етапи розвитку власної ігрової діяльності - від маніпулятивних ігрових дій до ігор за правилами, - значно затримується формування відповідної мотивації учіння. Такі діти, за твердженням видатного психолога Лева Виготського, не піднялися до кризи семи років, коли гра вичерпує свої розвивальні можливості, істотно виділяється роль правила, а «зоною найближчого розвитку» стає учіння.
   Власне, так звана «вхідна» шкільна діагностика має виявляти, наскільки повноцінно дитина прожила попередній період розвитку. Міцно закарбоване у свідомості і відповідних чиновників, і пересічних дорослих визначення дошкільного дитинства як підготовчого етапу до шкільного навчання було спричинено поширенням у практиці дитячих садків формалізованої і чітко регламентованої системи навчання дітей, яке за більшістю ознак подібне навчанню у першому класі школи. Розгорнута справедлива критика такого підходу на ґрунті визначення самоцінності дошкільного дитинства породжує інший перекіс - майже повну відмову від систематичного, спеціально організованого навчання, намагання замінити його грою, вільною імпровізованою діяльністю з дітьми. При цьому є загроза не скористатися можливостями сенситивного періоду природного розвитку учбової діяльності дитини на етапі інтенсивного присвоєння нею громадського досвіду, що може призвести в майбутньому до виникнення труднощів при формуванні учбових умінь та навичок у період шкільного життя.
   Водночас виникає небезпека і для самої ігрової діяльності. Переважна спрямованість на розв'язання дидактичних завдань руйнує гру як дитячу самодіяльність, як засіб самовираження особистості дитини. Усе це, врешті решт, завдає серйозної шкоди розвитку дитини. Адже гра для дошкільника - діяльність, що забезпечує розвиток основних новоутворень, які в інших видах діяльності повноцінно не формуються. Маємо на увазі передусім уяву, довільність, саморегуляцію, мотиваційну основу комунікативної соціальної активності, самооцінку. Саме тому характер провідної діяльності дошкільника і є головним показником психологічного розвитку дитини.


Визначення параметрів
дошкільної зрілості

   У психолого-педагогічних і методичних посібниках сьогодні можна зустріти кілька різних схем визначення параметрів дошкільної зрілості. Щоправда, більшість з них носять назву «параметри шкільної готовності». Саме тому основними показниками в них служать ті новоутворення, які за логікою законів психічного розвитку з'являються лише у процесі самого учіння в школі, а не в дитячому садку. Для визначення дошкільної зрілості має йтися про якісні новоутворення, притаманні саме дошкільному дитинству, які на етапі вступу у шкільне життя досягають оптимальної зрілості.
   Які ж основні параметри дошкільної зрілості?

  •  Розвиток пізнавальної сфери

   Ще у 80-х роках минулого століття провідні психологи, зокрема Григорій Костюк, Данило Ельконін, переконливо довели, що для успішного учіння в школі вирішальну роль відіграє розвинуте образне, а не логічне мислення. Адже саме образне мислення забезпечує дитині можливість розв'язувати пізнавальні задачі, уявляючи їх умови, намічаючи спосіб дії, виходячи з особливостей конкретної ситуації. Збагачення такого досвіду робить мислення позаситуативним. Розвиток зв'язного мовлення забезпечує вдосконалення міркування як способу розв'язання міркувальних задач, формування здатності розуміти причини залежності.
   Саме діти з високо розвинутим образним мисленням легко адаптуються до школи. А ті, у кого образне мислення розвинене недостатньо, з перших кроків шкільного життя стикаються з труднощами, здебільшого через так званий формалізм у засвоєнні знань та способів дій. Ще раз наголосимо: найважливішим показником готовності дитини до систематичного навчання в школі є рівень сформованості наочно-образного мислення. Наочно-дійове і наочно-образне мислення зумовлюють становлення мовлення і певних елементів логічного мислення. У свою чергу, розвиток елементарних логічних операцій впливає на характер допонятійних форм мислення.
   Найкращих показників у розумовому розвитку дошкільників вдається досягти саме за умови взаємодії всіх форм мислення, коли найповніше здійснюється взаємозв'язок чуттєвого та раціонального аспектів пізнання, дитина осмислює елементарні поняття в єдності їх істотних, ситуативних і функціональних властивостей. Залучаючись до пізнання, дитина спочатку має навчитися розмірковувати, сперечатися, не боячись не погоджуватися з тим, що їй пропонують інші, навіть дорослі. Йдеться про навчання, спрямоване на розвиток інтелектуальних здібностей, тобто про розвиток здатності отримувати безпосередньо об'єктивне знання про дійсність. Дитина має оволодіти способами пошуку істини, а не бути пасивним споживачем інформації: мало знати «що», слід ще й розуміти «чому».
   Особистісний аспект пізнання виявляється через пізнавальну активність, яку ми розуміємо як стан готовності до пізнавальної діяльності, що передує самій діяльності і породжує її (Майя Лісіна). Саме особистісний аспект пізнання найбільш значущий для характеристики творчої індивідуальності дошкільників. Ми схильні виділити такі основні лінії аналізу їх пізнавального розвитку:
• загальна особистісна спрямованість дитини - через якісну оцінку рівня її активно-пізнавального ставлення до навколишнього світу;
• предметний зміст свідомості дитини - скільки ознак, які з них і в який спосіб дитина може враховувати і пов'язувати у цілісний предмет, широта і творчість у використанні засвоєних способів при розв'язанні різних задач.
   Формування у дошкільників активно-пізнавального ставлення до навколишньої дійсності, вміння успішно орієнтуватися в усьому розмаїтті предметів та явищ, здатності довільно регулювати власну пізнавальну діяльність - ось ті передумови, які забезпечують продуктивність розумової діяльності дітей, визначають швидкість і легкість засвоєння нових знань і здатність творчо використовувати їх у різних життєвих ситуаціях. Розвиток пізнання у дитини слід розглядати як процес оволодіння певними типами пізнавальних дій - дій сприймання та мислення. До дій сприймання належать:
• ідентифікація - дібрати за зразком;
• прирівнювання до еталона - знайти схоже;
• моделювання;
• одночасне використання кількох еталонів.
Дії мислення:
• символізація - здатність замінити предмет якимось іншим;
• схематизація - здатність будувати образ предмета не в цілому, а за найважливішими його якостями;
• перші умовиводи - передумови логічного мислення, яке складається на наступному віковому етапі;
• виявлення у предметі його характерних якостей.
   Отже, для успішного учіння в школі істотне значення мають такі пізнавальні здібності:
• здатність самостійно аналізувати ситуацію;
• здатність виявляти якості, істотні для виконання завдання;
• розвиток децентрації - вміння змінювати свою точку відліку при виконанні наочних завдань і в ситуаціях спілкування;
• розвиток задумів - уміння створювати ідею майбутнього продукту та план її реалізації.

  •  Розвиток уяви

   Неабияку роль в оволодінні учінням відіграє уява. Це насамперед незамінний місточок між образним і понятійним, логічним мисленням. Уява - один із важливих психічних процесів, що безпосередньо бере участь у будь-якому творчому процесі людини на різних етапах її життя та забезпечує засвоєння різних форм людської культури в онтогенезі. Уява формується разом із допитливістю дитини ще в ранньому віці, але свого інтенсивного розвитку й особливого значення набуває саме у дошкільному віці. Завдяки уяві дошкільник оволодіває сферою свого можливого майбутнього, будь-яка дитяча діяльність (малювання, ліплення, конструювання тощо) набуває цілеспрямованого характеру. Уява бере безпосередню участь у виникненні передбачень, припущень, коли розв'язується будь-яке завдання. Видатний український психолог Григорій Костюк наголошував на важливій ролі уяви у розвитку здатності дитини розуміти те, що вона сприймає: щоб охопити ціле, розкрити в ньому певні ознаки, риси, властивості, треба вийти за межі безпосереднього споглядання.
   З розвитком уяви та мовлення діти оволодівають довільними пізнавальними процесами:
• ставлять мету, наприклад, щось запам'ятати, та спрямовують свої зусилля на її досягнення;
• старші дошкільники під час відтворення прочитаного тексту шукають його основну ідею, передають зміст твору, вдаються до послідовного розгортання сюжету відповідно до складеного плану.
   Допитливість та уяву відомий психолог Лідія Божович вважала основою формування особистості дитини, її бажань, інтересів, сподівань. Уява бере безпосередню участь у створенні образу власного Я, дає змогу вірити у свої можливості, ризикувати, коли дитина виконує нове завдання, сподіватися на успіх. Усе це дає підставу стверджувати, що розвиток уяви у дітей дошкільного віку має бути одним із найважливіших завдань освітнього процесу.

  •  Розвиток емоційної та вольової сфер

   З уведенням шкільного навчання з шести років стимулювання та форсування інтелектуального розвитку дошкільників водночас відчутно знизило увагу до їхнього внутрішнього світу, до наповнення його унікальним безцінним емоційним досвідом, що має слугувати запорукою нормального психічного розвитку особистості, яка діє в гармонії з собою і навколишнім світом. Провідні психологи довели, що емоційно зрілі діти вміють спілкуватися з різними людьми, розуміти їх, здатні керуватися у своїх вчинках гуманними мотивами, значно простіше адаптуються до шкільних умов, успішніше входять у режим учіння. Інтенсифікація емоційної сфери особистості, забезпечення умов для розвитку соціальної компетентності дитини - одне з важливих завдань підготовки дитини до шкільного життя. Соціально компетентна дитина здатна проявити доброту, увагу, турботу, допомогу, милосердя, зрозуміти особливості однолітка, дорослого, їх інтереси, емоційний стан, помітити зміни настрою, усвідомити в міру свого віку і те, як її саму сприймають ті, хто поряд. Така дитина володіє вмінням вибрати і використати відповідно до ситуації зміст і способи спілкування, етично значимі образи поведінки.
   Часто можна почути твердження, що у дошкільному віці всі процеси стають більш довільними. Проте життя переконливо свідчить, що довільність - це якісне новоутворення кінця старшого дошкільного і молодшого шкільного віку. На кінець дошкільного дитинства вольові дії стають усе чіткішими: старший дошкільник здатний визначити мету, самостійно прийняти рішення, намітити шлях дії, виконати свій план, долаючи посильні перешкоди, і відповідно оцінити досягнутий результат. У дитини поступово формується така важлива риса як цілепокладання.

  •  Рівень самостійності дитини

   Одним із важливих критеріїв дошкільної зрілості є необхідний рівень самостійності дитини. Ознаки самостійності дитини-дошкільника виявляються у:
• здатності організувати і довести до завершення власну діяльність;
• спільній діяльності, зокрема у:
• здатності організувати спільну діяльність, запросивши товариша;
• умінні діяти і взаємодіяти в колективній діяльності з однолітками, узгоджуючи власні бажання з бажаннями інших.
   Важливо враховувати і особливості самооцінки старших дошкільників. Старшому дошкільнику притаманний поступовий перехід від нереалістично високої загальної самооцінки до більш адекватної конкретної самооцінки в різних видах діяльності. На цій основі на кінець дошкільного віку (сьомий рік життя) складається правильна диференційована оцінка особистості. Водночас розвивається здатність обґрунтовувати цю самооцінку, самокритичність. Нездатність до оцінки власних можливостей у конкретних видах діяльності, певних своїх якостей, до усвідомлення переживань і окремих психічних процесів сигналізує про дефіцит емоційної захищеності, підтримки, уваги і любові дорослих. І як наслідок - занижена самооцінка дитини, яка може стати серйозною причиною неуспішності у шкільному житті.

Перший крок до
шкільної зрілості

   Вступ дитини до школи означає для неї перехід до нового за змістом життя - навчальної діяльності, а для неї самої - до учіння. Це потребує відповідних змін у свідомості, у ставленні до навколишнього світу, до інших людей і до самої себе. У ході освітнього процесу в дошкільному закладі свідомість дитини має бути підготовлена до сприйняття учіння як соціально значущої діяльності, так само важливої, як праця дорослих.
   Перехід дитини у школу необхідно розглядати не як зміну ігор і занять у дитячому садку на серйозну роботу на уроці і необхідність виконувати домашні завдання. Це початок нового етапу у житті дитини. Відбувається зміна всього способу життя, турбот і інтересів дитини, її діяльності, самопочуття у новому колективі однолітків, відносин з людьми, що її оточують, і, зрештою, власної соціальної позиції. Цей новий етап життя вимагає точного і постійного дотримання досить жорсткого порядку в часі, використання і збереження речей теж у певному порядку. Сама навчальна діяльність, яка є провідною для школярів, теж регламентована: потрібно писати лише ті знаки, і так, і там, і в тій послідовності, як диктує вчитель. Шкільному життю має підпорядкуватися весь час дитини, весь новий розпорядок дня. Різко змінюється мікроклімат, зміст і характер взаємин дитини з близькими дорослими, новими товаришами по класу, дорослими у школі.
   Усі ці нові деталі дитячого життя природно змінюють і ставлення дитини до себе: поступове усвідомлення нових обов'язків, нових прав, нового статусу «я - школяр» - перший крок до шкільної зрілості.
Майстерність виховного впливу дорослих, як неодноразово наголошував Григорій Костюк, полягає у пробудженні й спрямуванні саморуху, саморозвитку, самостійної діяльності дитини, її пізнавальної активності, творчої ініціативи у розв'язанні як життєвих, так і спеціально створених дорослим ситуацій. У дошкільному дитинстві пізнавальний інтерес виникає й розвивається не сам собою, а лише за умови спілкування з близькими дорослими, які і є прикладом для наслідування.
   Провідна роль дорослого залишається такою і впродовж молодшого шкільного віку. Поради видатного психолога щодо організації самого процесу пізнання з метою його розвивального впливу на дитину (уважне ставлення до запитань, заохочення до роздумів, спостереження і висновків, правильні і доступні для розуміння відповіді на запитання, читання та розповіді про світ природи тощо) і сьогодні мають бути визначальними під час створення розвивального середовища у дошкільному закладі. Основною метою має стати пошук такого способу організації життя дітей у групі, щоб світ перед ними відкривався у живих барвах, яскравих і ніжних звуках, через казку, гру, через неповторну дитячу творчість. Маємо пробудити у кожної дитини джерело мислення та мовлення, щоб вона відчула себе дослідником і мудрим мислителем, щоб власне досягнення викликало трепет серця і гартувало волю. Таким має бути зрілий дошкільник напередодні шкільного життя.

 

Поради батькам щодо запобігання ранньої шкільної дезадаптації 

   Вступ до школи і період адаптації до нових умов дослідники часто відносять до найдраматичніших подій у житті дитини. Це пов'язано з психологічними труднощами пристосування дітей до систематичного шкільного навчання. При цьому рівень дезадаптації дітей і форми її прояву відрізняються за ступенем виразності - від легких поведінкових і мотиваційних порушень, пов'язаних зі шкільним життям, відмовою дітей відвідувати школу на ранніх етапах навчання, і до виникнення шкільної фобії.
   Дослідження психологів Росії й України свідчать, що від 20% до 56% дітей страждають від дезадаптації саме на перших етапах шкільного життя.
   Шкільна дезадаптація є явищем, що характеризує нездатність дитини виконувати запропонований обсяг і досягати бажаної якості навчальної, соціально-психологічної, поведінкової, ігрової та іншої діяльності, без здійснення якої вона не може відповідати соціальній позиції школяра. Тобто рання шкільна дезадаптація не дає дитині змоги зайняти позицію школяра по суті.

Причини виникнення ранньої шкільної дезадаптації

   Визначальними чинниками виникнення ранньої шкільної дезадаптації є неадекватна оцінна діяльність вихователів і батьків, а відтак - неадекватна самооцінка дитини. Адже самооцінка дітей грунтується на інформації, яку вони отримують про самих себе від своїх батьків, вихователів та однолітків. Ця інформація або дає їм упевненість у собі, психологічно підтримує, допомагає самостійно домагатися успіху і виробляти позитивну самооцінку, або спричиняє невротичні реакції і знижує самооцінку дітей. Занижена оцінка вихователем або батьками може призвести до виникнення у дітей тривожних станів та порушень нормативного розвитку психічних процесів.
   Адаптація до умов шкільного навчання потребує істотної пере¬будови пізнавальної, мотиваційної та емоційно-вольової сфер особистості дитини. Сприятливий збіг соціальних умов веде до адаптованості, несприятливий - до дезадаптованості.
   Для того, щоб навчальний процес був успішним, діти мають адаптуватися до найрізноманітніших ас¬пектів нового для них шкільного життя: до розкладу уроків і навчальних предметів, до класного колективу і окремих його членів, до учителів тощо. Основний напрям розвитку адаптивної активності школяра без-посередньо пов'язаний з процесами оцінки й прийняття ним норм і цін¬ностей нового соціального оточення, до якого він входить, а також сформованих тут форм соціальної взаємо¬дії і предметної діяльності.
   Адаптаційний період у шестирічних першокласників триває у середньому від 4 до 7 тижнів, однак у деяких дітей - і півроку, і рік. У таких дітей, яким довго не вдається адаптуватися, з'являється в'ялість, плаксивість, порушується сон, апе-тит, або навпаки - ці діти надто збуджуються, стають дратівливими та полохливими, крикливими, на уроках відволікаються від навчання.

Чинники, що сприяють ефективній адаптації

   Ефективність адаптації визначається характеристиками середовища і психічних особливостей особистості, тобто тим, наскільки адекватно особистість сприймає себе і навколишній світ, свої соціальні відносини і можливості їх конструювання та перебудови, наскільки вона здатна змінити поведінку у спілкуванні, трудовій і навчальній діяльності.
   Сприятливими чинниками, які відіграють позитивну роль в адаптації дитини до школи, є:
• адекватна самооцінка дитини;
• повна сім'я;
• високий рівень освіти батька і матері;
• правильні методи виховання в родині;
• відсутність у родині конфліктних ситуацій;
• дружні взаємовідносини у групі однолітків;
• шкільна зрілість;
• позитивне ставлення педагогів у дошкільному навчально¬му закладі та у школі;
• позитивне спілкування з дорослими тощо.
   Роль сім'ї у підготовці дитини до шкільного навчання
   На жаль, сьогодні батьки здебільшого не мають достатніх знань щодо виховної функції сім'ї. Допомогти їм оволодіти такими знаннями покликані педагоги дошкільних навчальних закладів. Особлива роль тут належить вихователю-методисту, який за своїми посадовими обов'язками має акумулювати і поширювати психолого-педагогічні знання як серед педагогів, так і серед батьків вихованців.
   Взаємодія дошкільного закладу з батьками посідає важливе місце і в структурі заходів із профілактики ранньої шкільної дезадаптації, оскільки передумови її виникнення у дітей часто формуються саме у сім'ї. Лише разом, у тісній співпраці педагогів і психологів дитячого садка з батьками можна досягнути позитивного ефекту психопрофілактичної роботи.
   Загальновизнано, що сім'я, сімейне виховання є одним з найважливіших детермінантів становлення та розвитку особистості. Якщо батьки постійно говорять дитині, що вона «невдаха, нехлюй, телепень», то вона рано чи пізно починає у це вірити. Але спочатку у дитини відбувається внутрішній конфлікт. Адже дитина знає, що не така вона вже й погана, що намагається порадувати своїх батьків, а вони цього не помічають, намагаючись підігнати її під свої мірки.
   Внаслідок цього конфлікту виникає нервове напруження, з яким дитина не може впоратися. Вона або пристосовується до непомірних вимог дорослих, або починає опиратися, що провокує конфлікти з батьками. Якщо батьки не змінюють
власну «виховну політику», то у дитини виникає нервовий розлад, невроз, який може спровокувати виникнення ранньої шкільної дезадаптації, а також призвести до ускладнення пристосування до нових соціальних умов у дорослому житті.
   З огляду на це визначимо негативні і патогенні чинники сімейного виховання, які призводять до утруднення адаптаційних процесів.

   Негативні чинники сімейного виховання:

• нерозуміння батьками своєрідності особистісного розвитку дитини;
• неприйняття індивідуальності дитини;
• невідповідність вимог та очікувань батьків можливостям і потребам дитини;
• негнучкість у відносинах з дітьми;
• нерівномірність виховання у різні роки життя дитини (ефекти батьківської депривації у перші роки і гіперопікака надмірний контроль надалі) ;непослідовність у спілкуванні з дітьми;
• неузгодженість підходів до виховання дитини між батьками.

Патогенні чинники сімейного виховання:

• нерівномірність у ставленні до дітей;
• високий рівень тривожності дітей як результат неадекватної вимогливості батьків;
• формування емоційної залежності дітей від батьків;
• феномен «заміни» індивідуальності дитини невротично зміненим образом Я батьків;
• невротично мотивований характер взаємодії з дітьми;
• надлишкова принциповість у відносинах з дітьми, недовіра до їхнього досвіду, нав'язування своєї думки і приниження почуття їхньої гідності;
• індукційований вплив на дітей патології психіки батьків.

Спрямованість роботи педагогів з батьками

   Отже, мета роботи педагогічного колективу дошкільного закладу з батьками вихованців - створити всі можливі умови для успішної адаптації дитини у сім'ї, дитячому садку, а згодом і у школі та в суспільстві. Насамперед, робота педагогів має бути спрямована на згуртування сім'ї, що передбачає:
• емоційну підтримку батьків;
• розвиток системи взаємодії батьків - у сім'ї, між сім'ями, між сім'ями та соціальними інститутами;
• зниження ризику повсякденного стресу;
• зниження ризику вживання алкоголю та наркотиків у сім'ї;
• зниження ризику хронічного конфлікту в сім'ї.

Особливості гуманістично спрямованої взаємодії дорослих з дітьми

   Один з піонерів досліджень взаємодії дорослого з дитиною Альфред Адлер визначальними поняттями у вихованні вважав рівність, співробітництво і природні результати. З цими поняттями пов'язані два головних принципи виховання: відмова від боротьби за владу і врахування потреб дитини. Альфред Адлер наголошував, що потрібно навчити батьків поважати унікальність, індивідуальність і недоторканість дітей з раннього віку. Основоположним принципом сімейного виховання, за Альфредом Адлером, є взаємоповага членів сім'ї. Самосвідомість дитини він ставив у пряму залежність від того, наскільки її люблять і поважають у сім'ї.
   На думку американського дитячого психотерапевта Хайма Дж. Джайнотта, спілкування батьків з дітьми має базуватися на трьох головних принципах:
• у всіх ситуаціях батьки мають підтримувати у дитини позитивний образ Я;
• треба говорити про ситуацію чи вчинок дитини, уникаючи негативних оцінних суджень стосовно її особистості. Висловлювання дорослого не повинні містити діагноз і прогноз подальшої долі дитини;
   Основна увага гуманістично спрямованої психології концентрується на таких уміннях дорослих:
• активно слухати, тобто вмінні чути, що дитина хоче сказати;
• висловлювати почуття і вживати слова, доступні для розуміння дитини;
• використовувати принцип «обидва праві» для розв'язан¬ня конфліктних ситуацій, тобто вміння домовлятися з дитиною так, щоб результатами розмови були задоволені обидва учасники конфлікту.
   Образ Я дитини старшого дошкільного віку багато у чому залежить від її індивідуальності, характеру її переживань і реальних можливостей вихователя: вміння надати допомогу, показати перспективу, вселити віру в успіх справи тощо.

Правила сімейного виховання

   Ми переконані, що уникнути ранньої шкільної дезадаптації дітей дасть змогу їх здорове виховання, підґрунтям якого є прийняття дітей такими, як вони є, їх підтримка, безумовна любов до них і турбота про них. З огляду на це педагоги мають дотримуватися самі і рекомендувати батькам правила сімейного виховання.
   Підвищуйте самооцінку дитини:
• ставтеся до дитини як до абсолютно самодостатньої особистості, поважайте її. Ваш тон і стиль спілкування з дитиною мають переконувати її, що вона - цінна особистість, повноцінна людина, тому з нею розмовляють шанобливо, без принижень і образ;
• виявляйте любов у стосунках з дитиною; якомога зрозуміліше пояснюйте дитині, чого від неї хочете;
• уникайте слів «завжди» і «ніколи». «Ти завжди думаєш лише про себе!»; «Ти ніколи не приходиш з вулиці вчасно!» - подібні фрази переконують дитину у невмінні поводитися інакше. Ліпше сказати так: «Інколи я відчуваю, що ти забуваєш про інших»; «Я знаю, що ти позбавишся цієї поганої звички і станеш ввічливим (ввічливою), добрим (доброю), люблячим (люблячою) хлопчиком (дівчинкою), що поважає інших»;
• учіть дитину компенсувати все те, що принижує її гідність. Тобто допомагайте їй спрямовувати свої зусилля для досягнення успіху у тій сфері, де вона найсильніша - музиці, спорті, образотворчості тощо, щоб дитина могла, напри¬клад, сказати собі: «Можливо, я не найкраще у групі ра-хую, проте я дуже гарно співаю»;
• виховуйте у дитини впевненість у собі. Не забувайте, що дитина, як і кожна людина, має право на помилку.
   Правильно ставтеся до вчинків дошкільників:
■ навчайте дітей відповідальності за здійснені вчинки: слід давати дитині можливість зрозуміти скоєне, оцінити його. Обговорюйте лише вчинок і його результат, а не принижуйте гідність дитини чи вказуйте на недоліки особистості;
■ не вживайте звинувачувальних фраз на кшталт: «Ти мені набрид!»; «Навіщо ти знову так зробив?». Натомість слід вживати фрази, з яких випливає ставлення батьків до
вчинку, а не до дитини: «Мені неприємно, коли ти так зі мною розмовляєш»; «Мені боляче, коли сусіди скаржаться на тебе»;
■ тон, яким проголошується вимога чи заборона, має бути скоріше дружнім, пояснювальним, ніж примусовим;
■ оцінюйте не лише вчинки, а й їх мотиви;
■ не залишайте поза увагою правильні вчинки дитини: вони заслуговують на схвалення.
   Виважено ставтеся до покарання дитини:
■ перш ніж карати дитину, завжди вислухайте її пояснення
з приводу того, що трапилося, і намагайтеся зрозуміти її,
а вже потім оцінювати її вчинок;
■ покарання не має бути надмірним і надто тривалим за часом;
■ не застосовуйте жорстокі фізичні покарання;
■ пояснюйте дитині, за що її покарано, щоб вона розуміла наслідки своїх дій;
■ давайте дитині зрозуміти, що ви її любите, що вас не влаштовує не вона сама, а її поведінка.
   Установлюйте довірчі стосунки між усіма членами сім'ї:
■ не допускайте авторитарного стилю спілкування, власного самоствердження за рахунок дитини, гіперопіки і, навпаки, гіперпротекції та егоцентричного виховання;
■ не переносьте міжособистісні конфлікти дорослих на взаємини з дитиною;
■ визнавайте власні помилки у вихованні та відповідно перебудовуйте свої стосунки з дитиною;
■ ставтеся до дитини як до повноправного члена сім'ї зі своїми обов'язками і правами; розвивайте дитячу відповідальність, виховуйте у дитини вміння турбуватися про інших;
■ даруйте дитині час від часу подарунки і влаштовуйте їй свята, бо саме від цього діти старшого дошкільного віку отримують найбільше радощів;
■ завжди розмовляйте з дитиною щиро, відверто, подавайте
інформацію доступно для неї. Не можна обманювати дитину лише тому, що вона ще мала, а відтак, не в змозі зрозуміти щось;
■ уникайте пустих обіцянок: свої обіцянки дитині потрібно виконувати;
■ завжди емоційно підтримуйте дитину;
■ навчайте дитину виражати свій гнів, адже невихлюпнуті назовні почуття агресії можуть завдати шкоди адаптації дитини і призвести до різних хворобливих проявів - насампе¬ред психосоматичних (біль у животі, підвищення тиску тощо). Тому дитину потрібно вчити цивілізовано виражати свої почуття протесту, незгоди, роздратування, злості, так само як і почуття провини, сорому, горя, радості.
 &nb





Счетчик посетителей онлайн